обожнювання
ОБОЖНЮВАННЯ, я, с. Дія за знач. обожнювати. Велику роль у сарматів відігравало і обожнювання сил природи (Археол., VIII, 1953, 71); Він [Т. Шевченко] з іронією говорить про обожнювання царськими блюдолизами самодержців (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 168); Ще зовсім безвусим.. юнаком він призвичаїв себе на Низу до цнотливого обожнювання жінок (Ле, Наливайко, 1957, 74).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | обожнювання | обожнювання |
Родовий | обожнювання | обожнювань |
Давальний | обожнюванню | обожнюванням |
Знахідний | обожнювання | обожнювання |
Орудний | обожнюванням | обожнюваннями |
Місцевий | на/у обожнюванні | на/у обожнюваннях |
Кличний | обожнювання | обожнювання |