опрощення
ОПРОЩЕННЯ, я, с. Граматичний процес, внаслідок якого слова, утворені з кількох морфем, сприймаються згодом як морфологічно нерозкладні.
ОПРОЩЕННЯ1, я, с. Дія і стан за знач. опроститися, опрощатися. Сократ шукав його [щастя] в пізнанні самого себе, Сковорода - у внутрішньому світі людини, Толстой - в опрощенні й непротивленні злу (Тич., III, 1957, 59).
ОПРОЩЕННЯ2, я, с., заст. 1. Прощання.
Опрощення брати (взяти, приймати, прийняти) - прощатися з ким-небудь. Як зближились до тії могили, помолились, стали опрощення брать, то вже ніби й плачу не чути було, - така смута та жаль між народом стала (Морд., І, 1958, 70); - Візьмім опрощення востаннє, брати.. Нехай нас на той світ проводять кати Та й згинуть за нами всі чисто! (Стар., Поет. тв., 1958, 225); То вже Сірченко Петро З козаками опрощення принімає [приймає], До трьох зелених байраків прибуває (Укр.. думи.., 1955, 149).
2. Прощення. Чи вже ж то вина така, що нема їй опрощення довіку? (Мирний, IV, 1955, 41); - А вже як розгнівається козак, опрощення не проси, - ..не такі ми, щоб опрощення давати (Панч, Гомон. Україна, 1954, 71).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | опрощення | опрощення |
Родовий | опрощення | опрощень |
Давальний | опрощенню | опрощенням |
Знахідний | опрощення | опрощення |
Орудний | опрощенням | опрощеннями |
Місцевий | на/у опрощенні | на/у опрощеннях |
Кличний | опрощення | опрощення |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | опрощення | опрощення |
Родовий | опрощення | опрощень |
Давальний | опрощенню | опрощенням |
Знахідний | опрощення | опрощення |
Орудний | опрощенням | опрощеннями |
Місцевий | на/у опрощенні | на/у опрощеннях |
Кличний | опрощення | опрощення |