ошалілий
ОШАЛІЛИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до ошаліти. Ошалілий з перестраху і з болю, Кабан.. кинувся тікати (Фр., IV, 1950, 90); Сидорчук, ошалілий від страху і спокусливого сподівання на порятунок, пірнув у чорний вир (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 89).
2. у знач. прикм. Який утратив здатність контролювати свої дії, вчинки. Ярошенко, почорнілий від злості, відірвав ошалілу жінку від Христі і з силою кинув нею аж до мисника (Речм., Весн. грози, 1961, 422); * У порівн. Пан барон, як ошалілий, бігав по ганку, махав руками (Фр., III, 1950, 194); // Який виражає такий стан. Ошалілими очима Скиба лише тепер розгледів сите й здорове обличчя Кулика (Жур., Дорога.., 1948, 69).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | ошалілий | ошаліла | ошаліле | ошалілі |
Родовий | ошалілого | ошалілої | ошалілого | ошалілих |
Давальний | ошалілому | ошалілій | ошалілому | ошалілим |
Знахідний | ошалілий, ошалілого | ошалілу | ошаліле | ошалілі, ошалілих |
Орудний | ошалілим | ошалілою | ошалілим | ошалілими |
Місцевий | на/у ошалілому, ошалілім | на/у ошалілій | на/у ошалілому, ошалілім | на/у ошалілих |