погорілий
ПОГОРІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до погоріти; // у знач. прикм. Коли Андрій Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні, зі стін руїни з галасом знялось вороння (Коцюб., II, 1955, 7); Грибовський.. подався садом повз погорілі тягачі й шаснув з чорного ходу до школи (Довж., І, 1958, 371); Сашко.. глибоко зневажав погорілого поміщика Золотарьова - як акулу капіталу (Смолич, V, 1959, 40); // у знач. ім. погорілий, лого, ч .; погоріла, лої, ж. Те саме, що погорілець. Побачить [Оксана] старця, каліку або погорілого, вже вона усе покине - зараз до нього, розпитує (Кв.-Осн., II, 1956, 424); Забрала я погорілу до себе жити (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 62).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | погорілий | погоріла | погоріле | погорілі |
Родовий | погорілого | погорілої | погорілого | погорілих |
Давальний | погорілому | погорілій | погорілому | погорілим |
Знахідний | погорілий, погорілого | погорілу | погоріле | погорілі, погорілих |
Орудний | погорілим | погорілою | погорілим | погорілими |
Місцевий | на/у погорілому, погорілім | на/у погорілій | на/у погорілому, погорілім | на/у погорілих |
погоріти
ПОГОРІТИ, рю, риш, док. 1. Згоріти від вогню, жару (цілком чи про все або багато чого-небудь, усіх або багатьох). Зачав жебрати [Гринько Книш] тоді, як хата йому погоріла (Март., Тв., 1954, 374); - Дурні! - озвавсь до них Трохим, - Жалкуйте на себе, бо що за диво в тім, Що в Василя все погоріло (Гл., Вибр., 1951, 34); Ніхто вже не прийме в хату переночувати, - погоріли хати до одної, спалено село аж по саму річку (Довж., І, 1958, 307); // Втратити житло, майно під час пожежі. - Я йому [панові] такого пущу півня!.. - грізно каже Чіпка. Дід аж не стямився.. - Схаменись! Його спалим, а через його й другі погорять... (Мирний, І, 1949, 158); Повдовівши і погорівши під час першої імперіалістичної війни, пані Ясінська частину ланів.. продала тим, хто міг купити за долари (Козл., Сонце.., 1957, 7); // Закінчити горіти; догоріти. Вже тріски на припічку погоріли, і тільки одна головешка жевріла в попелі (Н.-Лев., II, 1956, 194).
2. тільки 3 ос. Зіпсуватися від сильного жару. - Борщу зварити зварю, а печене, хай хоч і погорить - то мені нема до його ніякого діла (Мирний, І, 1954, 243).
3. Засохнути на пні від пекучого сонця, засухи (про рослини). Дедалі все трудніше і трудніше ставало знайти якусь роботу. Трави погоріли, по економіях більш не наймали (Коцюб., II, 1955, 20); Гречки цього року не сіємо, - боїмось, як би не погоріла (Ю. Янов., V, 1959, 158).
4. перен., розм. Зазнати невдачі в якій-небудь справі. Перед одруженням Катерини ніхто не повинен знати, що Річинський погорів на акціях Лінде (Вільде, Сестри.., 1958, 57); Якраз, може, сьогодні Поцілуйко погорів, як швед під Полтавою (Стельмах, Правда.., 1961, 201).
5. рідко. Почервоніти (про зорю). День гасне потроху, кругом вечоріє, На захід зоря погоріла... (Граб., І, 1959, 590).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | погорю | погоримо |
2 особа | погориш | погорите |
3 особа | погорить | погорять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | погорів | погоріли |
Жіночий рід | погоріла | |
Середній рід | погоріло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | погорімо | |
2 особа | погори | погоріть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | погорівши |