погук
ПОГУК, у, ч. Звук людського голосу; вигук. Купи людей усе рідшали;.. відрізнявсь голос від голоса, гук від погука (Вовчок, І, 1955, 306); Вже не чутно тут було величальних погуків, завмерли бучні співи (Загреб., Диво, 1968, 324); // Сильний звук, шум, створюваний чим-небудь. Лунко котиться дражливий погук - авторове кашляння (Кач., II, 1958, 89); * Образно. Слуховими, музикальними образами оперує Шевченко залюбки в одній з найкращих своїх поем - у «Гамалії», що вся є немов дзвінким погуком козацького геройства, відваги і енергії (Фр., XVI, 1955, 269).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | погук | погуки |
Родовий | погуку | погуків |
Давальний | погукові, погуку | погукам |
Знахідний | погук | погуки |
Орудний | погуком | погуками |
Місцевий | на/у погуку | на/у погуках |
Кличний | погуку | погуки |