поквитатися
ПОКВИТАТИСЯ, аюся, аєшся і рідко ПОКВИТУВАТИСЯ, уюся, уєшся, док., розм. 1. Повністю взаємно розрахуватися з ким-небудь. Ранком, ледве розвиднилось, ми вже були вбрані і, поквитавшись з господарем готелю, подались до автогаража (Досв., Вибр., 1959, 101); - Отак би й давно, - реготнула Соломія.. - На ж твою квитанцію, і ми, вважай, поквиталися... (Кучер, Трудна любов, 1960, 339).
2. перен. Зробити щось у відповідь на чиїсь дії, вчинки; помститися за зло, образу і т. ін. [Слідчий:] Як обдуриш - дивися! Заб'ю! Закатую! [Солдат:] Не заб'єш, офіцере... Мене шомполи вже не візьмуть. Шкода, поквитатися не зможу... (Лев., Драми.., 1967, 71); // Звести рахунки з ким-небудь, розплатитися за свої дії, вчинки і т. ін. - Ти зробив свинство. Вліз у сім'ю, взяв чужу жінку... Май же сміливість чесно поквитуватись (Коцюб., І, 1955, 408); [Микола:] Ну, рядовий Шульга, настав нарешті час поквитатися нам (Д. Бедзик, Ост. вальс, 1959, 101); // Відплатити кому-небудь за нетовариське ставлення. Під час обходу ще один хірургічний випадок викликав жваві розмови між асистентами професора і дав професорові змогу поквитатися з Сахно за її невразливе реагування на надзвичайну операцію переливання крові (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 148); // Звільнитися від чого-небудь, покінчити з чимсь. - Ви і вчора не голилися, - нагадав Клим. - Та отже і вчора таке підхопилося, що не до гоління було... Зате я зараз і поквитаюся з капосною щетиною (Грим., Кавалер.., 1955, 184).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | поквитаюся | поквитаємося |
2 особа | поквитаєшся | поквитаєтеся |
3 особа | поквитається | поквитаються |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | поквитався | поквиталися |
Жіночий рід | поквиталася | |
Середній рід | поквиталося | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | поквитаймося | |
2 особа | поквитайся | поквитайтеся |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | поквитавшись |