покріпачений
ПОКРІПАЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до покріпачити. На Україні в XV-XVI ст. були дворища, що безпосередньо залежали від землевласників.., населення їх було покріпачене і не мало права переселятися з одного місця на інше (Нар. тв. та етн., 1, 1965, 66); // у знач. прикм. Він [вірш «Вьоска» Я. Купали] схожий на пісні нашого великого Шевченка, на ті найсумніші картини його, де він з болем і гнівом змальовує українське покріпачене село (Мас., Життя.., 1960, 17); Тяжке і безрадісне було життя покріпаченої жінки (Колг. Укр., 11, 1957, 16); // у знач. ім. покріпачені, них, мн. Люди, яких покріпачили; кріпаки. У двірській він мимоволі був свідком багатьох кривд, горя і того страшного життя, що випадає на долю покріпачених (Кочура, Зол. грамота, 1960, 33).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | покріпачений | покріпачена | покріпачене | покріпачені |
Родовий | покріпаченого | покріпаченої | покріпаченого | покріпачених |
Давальний | покріпаченому | покріпаченій | покріпаченому | покріпаченим |
Знахідний | покріпачений, покріпаченого | покріпачену | покріпачене | покріпачені, покріпачених |
Орудний | покріпаченим | покріпаченою | покріпаченим | покріпаченими |
Місцевий | на/у покріпаченому, покріпаченім | на/у покріпаченій | на/у покріпаченому, покріпаченім | на/у покріпачених |