поповчити
ПОПОВЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Вчити тривалий час; повчити добре. Петра на волю одпустили, Зимою в Київ одвезли, І там у школу оддали, І там чимало поповчили (Шевч., II, 1963, 245); Мотря, вмиваючись сльозами, стала ганьбити сина.. - Бач, як поповчили, так і матері стало треба?.. (Мирний, І, 1949, 321).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | поповчу | поповчимо |
2 особа | поповчиш | поповчите |
3 особа | поповчить | поповчать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | поповчив | поповчили |
Жіночий рід | поповчила | |
Середній рід | поповчило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | поповчімо | |
2 особа | поповчи | поповчіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | поповчивши |