посоловілий
ПОСОЛОВІЛИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. акт. теп. ч. до посоловіти. Баби й діди вже посоловілими очима дивились на пляшки та чарки (Н.-Лев., IV, 1956, 195); Золото все в наших видурює [осавула], а для чого б то? Чи не для того, щоб, коли зовсім припече, за гряницю [границю] чкурнуть, млина там десь одкрити або шинок? Ні, голубе, - погрозливо хрипіли густо зарослі, посоловілі від люті Сердюки. - Пропадать, так разом усім пропадать! (Гончар, II, 1959, 262); Мовчазні постаті при ямах то згинаються, то розгинаються над корбами, проводжаючи посоловілими від утоми очима чудних хлопців (Кол., Терен.., 1959, 199).
2. у знач. прикм. Який став сонним, безтямним (про очі, погляд). Тєрьоха, як видно, лизнув уже й геть-то, бо посоловілими очима мутно тільки дивився на свого товариша (Мирний, II, 1954, 128); Хима сиділа на скрині бліда, аж жовта, тремтяча та перелякана; руки заклякли на віку, посоловілі очі нестямно дивились на двері (Коцюб., І, 1955, 92); З похиленою головою і з посоловілим поглядом вертала вона додому (Коб., І, 1956, 105).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | посоловілий | посоловіла | посоловіле | посоловілі |
Родовий | посоловілого | посоловілої | посоловілого | посоловілих |
Давальний | посоловілому | посоловілій | посоловілому | посоловілим |
Знахідний | посоловілий, посоловілого | посоловілу | посоловіле | посоловілі, посоловілих |
Орудний | посоловілим | посоловілою | посоловілим | посоловілими |
Місцевий | на/у посоловілому, посоловілім | на/у посоловілій | на/у посоловілому, посоловілім | на/у посоловілих |