посутенілий
ПОСУТЕНІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до посутеніти.
2. у знач. прикм. Темний. Ввечері Ніна Дмитрівна вийшла з бібліотеки через чорний хід і пройшла посутенілим парком (Перв., Материн.. хліб, 1960, 43); * Образно. Її червона сукня майорить у вечірньому посутенілому повітрі (Мирний, III, 1954, 298).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | посутенілий | посутеніла | посутеніле | посутенілі |
Родовий | посутенілого | посутенілої | посутенілого | посутенілих |
Давальний | посутенілому | посутенілій | посутенілому | посутенілим |
Знахідний | посутенілий, посутенілого | посутенілу | посутеніле | посутенілі, посутенілих |
Орудний | посутенілим | посутенілою | посутенілим | посутенілими |
Місцевий | на/у посутенілому, посутенілім | на/у посутенілій | на/у посутенілому, посутенілім | на/у посутенілих |
посутеніти
ПОСУТЕНІТИ, іє, док. 1. безос. Док. до сутеніти. Надвечір вже, як зовсім посутеніло, доїхали вони до широкої річки і заночували (Стор., І, 1957, 66); Надворі вже посутеніло, але вікна будинків навпроти лишались неосвітленими (Смолич, Світанок.., 1953, 174); Котра зараз година? Дарина й не помітила, як посутеніло в кімнаті (Собко, Срібний корабель, 1961, 146); Меланія вийшла, і в хаті одразу посутеніло: знадвору вона тихо прихилила віконницю (Гончар, Новели, 1954, 94).
2. Стати, зробитися темним, темнішим. Потемнів і ставок, посутеніла слобода, виблискуючи білими хатками, здавалося - все те тихо тонуло у якомусь рідкому тумані (Мирний, III, 1954, 299).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | посутенію | посутеніємо |
2 особа | посутенієш | посутенієте |
3 особа | посутеніє | посутеніють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | посутенів | посутеніли |
Жіночий рід | посутеніла | |
Середній рід | посутеніло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | посутеніймо | |
2 особа | посутеній | посутенійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | посутенівши |