потерча
ПОТЕРЧА, ати, с., фольк., заст. 1. Дитина, що вмерла нехрещена. [Русалка:] Дитинчата-Потерчата, засвітіте каганчата! (Л. Укр., III, 1952, 218); Гойдаються пташенята в сонці на гіллі; гниють мої потерчата у сирій землі... (У. Кравч., Вибр., 1958, 83); *У порівн. В голову навіть просочуються думки про марність життя, але він відмахується од них, мов од потерчат (Стельмах, Хліб.., 1959, 498).
2. зневажл. Загублена, або взагалі чужа дитина; приблуда. - А отсі голопуп'ята - то королівські діти? Тьфу, та й погані ж потерчата! (Фр., IV, 1950, 67); // лайл. - Помалу ви, потерчата! - скрикнула налякана Маріора, притримуючи стіл рукою (Коцюб., І, 1955, 186).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | потерча | потерчата |
Родовий | потерчати | потерчат |
Давальний | потерчаті | потерчатам |
Знахідний | потерча | потерчат |
Орудний | потерчам | потерчатами |
Місцевий | на/у потерчаті | на/у потерчатах |
Кличний | потерча | потерчата |
потерчатий
ПОТЕРЧАТИЙ, -а, -е, діал. Безпорадний, розгублений.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | потерчатий | потерчата | потерчате | потерчаті |
Родовий | потерчатого | потерчатої | потерчатого | потерчатих |
Давальний | потерчатому | потерчатій | потерчатому | потерчатим |
Знахідний | потерчатий, потерчатого | потерчату | потерчате | потерчаті, потерчатих |
Орудний | потерчатим | потерчатою | потерчатим | потерчатими |
Місцевий | на/у потерчатому, потерчатім | на/у потерчатій | на/у потерчатому, потерчатім | на/у потерчатих |