починити
ПОЧИНИТИ, чиню, чиниш, док., перех., заст. 1. Зробити, вчинити. Ей, чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький починив, Що з ляхами, із мостивими [панами], у Білій Церкві замирив (Укр.. думи.., 1955, 117); // кому. Заподіяти що-небудь. [Ганна:] Чи я кому яке лихо в світі починила, Ой що мене лиха доля тяжко так побила? (Кроп., IV, 1959, 134).
2. кому. Наслати на когось чари, заподіяти кому-небудь шкоду ворожінням. Ой чи мила чи не мила, а щось мені та починила: Кличе мати вечеряти - вечеронька мені не мила (Нар. лірика, 1956, 186); - Таку, пане, натуру маю: аби побачив такого пана, як ви, зараз і чхати. Мабуть, якась вража відьма так мені починила, як ще маленьким був (Вовчок, І, 1955, 85).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | починю | починимо |
2 особа | починиш | почините |
3 особа | починить | починять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | починив | починили |
Жіночий рід | починила | |
Середній рід | починило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | починімо | |
2 особа | почини | починіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | починивши |