прегарно
ПРЕГАРНО, також у сполуч. із сл. гарно, розм. Присл. до прегарний. Співаєш ти (всяк згодиться ) прегарно; Але послухай, як шепоче ліс... (Граб., І, 1959, 260); Читав [професор лекцію] прегарно й толкував [тлумачив] (Коб., III, 1956, 325); // у знач. присудк. сл. Побачивши Ївгу, увів [губернатор] її в горницю. А в горниці тій хороше та прехороше, гарно та прегарно! (Кв.-Осн., II, 1956, 287).