причитати
ПРИЧИТАТИ, аю, аєш і ПРИЧИТУВАТИ, ую, уєш, недок. 1. над ким . За народним звичаєм - на похороні голосити над покійником, примовляючи. Тужила би, тужила [Маруся], русою косою шию овиваючи, і причитувала би над кимось померлим (Хотк., II, 1966, 33); * У порівн. Говорила [Оксана], ніби сама над собою причитувала, ятрила словами пекучими душу, билась, мов голубка зранена (Цюпа, Назустріч.., 1958, 258).
2. розм . Жалібно плачучи, нарікати на кого-, що-небудь, побиватися за кимсь, чимсь. - Та де ж ти, мій голубе, озовися! - плакала вона, причитаючи, наче за покійником (Шиян, Баланда, 1957, 15); Криком кричить дитячий розпач, а уста тихо, нишком причитують..: - Ой, мамо-мамочко, ой, моя ріднесенька... (Вас., ІІ, 1959, 9); Плакала чиясь дитина, хтось із жінок причитував жалібним голосом... (Є. Кравч., Квіти.., 1953, 50); // перен . Голосно проклинати, лаяти кого-небудь; голосно примовляти щось. - Щоб же тебе на кусники порвало! - причитала Явдоха, припадаючи до порожнього глечика (Тют., Вир, 1964, 393); Дід .. як ударив себе по полах, та давай причитувати : - А щоб тобі та бодай тобі!. (Україна.., І, 1960, 8); Як тілько стражника побачить [знахарка], зараз почне хреститись, .. хреститься та причитує : «Господи, відверни!» (Мирний, IV, 1955, 352).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | причитаю | причитаємо |
2 особа | причитаєш | причитаєте |
3 особа | причитає | причитають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | причитатиму | причитатимемо |
2 особа | причитатимеш | причитатимете |
3 особа | причитатиме | причитатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | причитав | причитали |
Жіночий рід | причитала | |
Середній рід | причитало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | причитаймо | |
2 особа | причитай | причитайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | причитаючи | |
Минулий час | причитавши |