проколений
ПРОКОЛЕНИЙ, ПРОКОЛОТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до проколоти. Людина, загукана та забита довгими літами недолі і приниження, відмалку погорджувана, поштурхувана та висміювана, стягається сама в собі, корчиться, мов проколений слимак (Фр., І, 1955, 262); - Ой ви, ручки, ви спрацьовані, А за що ж ви тут поховані?! Ой ви, ручки, ви змозолені, А за що ж ви ще й проколені?! (ІІавл., Бистрина, 1959, 139); Збороти я не зміг тривоги і обернувсь! .. Удар і стогін... І він проколотий лежить багнетом червоногвардійця (Сос., II, 1958, 340); Проколоту ногу йому весь час наривало і зараз рознесло так, що насилу могли стягти з нього чобіт (Гончар, Людина.., 1960, 90); На полі, проколене високими стернями і змішане з тонкими тінями од них, коливалося згускле місячне сяйво (Стельмах, II, 1962, 89); // проколено, проколото, безос. присудк. сл . - Я почував себе так, ніби мені було проколото вуха (Ю. Янов., II, 1958, 103).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | проколений | проколена | проколене | проколені |
Родовий | проколеного | проколеної | проколеного | проколених |
Давальний | проколеному | проколеній | проколеному | проколеним |
Знахідний | проколений, проколеного | проколену | проколене | проколені, проколених |
Орудний | проколеним | проколеною | проколеним | проколеними |
Місцевий | на/у проколеному, проколенім | на/у проколеній | на/у проколеному, проколенім | на/у проколених |