прокуратор
ПРОКУРАТОР, а, ч. 1. дорев. Повірений у справах. Він ішов з улюбленим прокуратором, відомим крючкодером, що не раз виплутував грізного феодала від різних відповідальностей перед королівським судом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 99).
2. У стародавньому Римі - управитель господарства; // Повірений римського громадянина в судових і комерційних справах; // За часів імперії - урядовець, що відав податками, управитель земель імператора.
3. зах. Прокурор. Він заглибився в.. читання, таке .. уважне, як уміють читати тілько австрійські прокуратори (Фр., IV, 1950, 167).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | прокуратор | прокуратори |
Родовий | прокуратора | прокураторів |
Давальний | прокураторові, прокуратору | прокураторам |
Знахідний | прокуратора | прокураторів |
Орудний | прокуратором | прокураторами |
Місцевий | на/у прокураторі, прокураторові | на/у прокураторах |
Кличний | прокураторе | прокуратори |