пророчий
ПРОРОЧИЙ, а, е. 1. Який пророкує що-небудь; віщий. Були в тебе [чоловіче] свої проводарі, з'являлися пророчі люди, були й пророки великі... (Мирний, IV, 1955, 324); Грай, хлопче, грай! нехай той голос арфи заглушить голоси в моєму серці, ті голоси пророчі, неспокійні... (Л. Укр., І, 1951, 428); Чую звістку пророчу - святу і таємну (Зеров, Вибр., 1966, 386); // Власт. пророкові. Тут [у Новогрудку], гордий вірш замислюючи потай, З пророчим зором слухає Адам [Міцкевич] Палкі промови Зана і Чечота (Рильський, III, 1961, 275).
2. рел. Який є зібранням божих одкровень. Автори пророчих книг .. покликаються виразно на авторитет самого бога, щоб додати ваги своїм словам (Л. Укр., VIII, 1965, 140); // Який наслідує пророцтво (у 2 знач.). Пророчий початок Шевченкового «Кавказу» міг виникнути тільки тому, що Шевченко знав міф про титана Прометея (Рильський, Веч. розмови, 1964, 34).
3. Який є ознакою, прикметою того, що буде, що настане. У ранній тишині пророчій Уже розкинулась вона [Москва] (Рильський, І, 1956, 342); Не забуду заграви пророчі, Той портрет у школі на стіні. Ленінські живі і мудрі очі Вічно в душу дивляться мені (Мал., Звенигора, 1959, 349); // В якого є ознаки, прикмети того, що відбудеться, станеться. Сни таємні, сни пророчі Ти навіяла мені (Перв., І, 1958, 421); Бернсові слова І досі ще в народній пісні Живуть, як правди річ жива, Як іскри гніву благовісні, Як спів про нас, про наші дні, Про здійснення видінь пророчих... (Бажан, Роки, 1957, 209).
4. Який грунтується на глибокому розумінні чого-небудь, на великому досвіді; мудрий, проникливий. Увесь світ став прислухатися до його [Т. Г. Шевченка] мови, а на Вкраїні вірші його приймали як благовісне, пророче слово (Мирний, V, 1955, 312); Шевченківське пророче визначення «і чужого научайтесь й свого не цурайтесь» .. тепер засвітилося, засяяло в поезії Тичини на новій, на ленінській основі дружби культур і мов (Мал., Думки.., 1959, 9); Збулися пророчі слова В . І. Леніна про те, що настане час, коли вся країна чутиме Москву (Ком. Укр., 4, 1960, 68).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | пророчий | пророча | пророче | пророчі |
Родовий | пророчого | пророчої | пророчого | пророчих |
Давальний | пророчому | пророчій | пророчому | пророчим |
Знахідний | пророчий, пророчого | пророчу | пророче | пророчі, пророчих |
Орудний | пророчим | пророчою | пророчим | пророчими |
Місцевий | на/у пророчому, пророчім | на/у пророчій | на/у пророчому, пророчім | на/у пророчих |
пророчити
ПРОРОЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. і без додатка. 1. Те саме, що пророкувати. - Не розчовпу, що ти пророчиш , - Еней Сивиллі говорив (Котл., І, 1952, 120); Ректор .. поважав доцента, пророчив йому велике майбутнє (Тют., Вир, 1964, 61); Зоря вечірня день ясний пророчить (Рильський, III, 1961, 294).
2. ірон. Безпідставно передбачати що-небудь. Не тіштеся, недобитки, гнилі нащадки колишніх богів. Ви, як перелякані щури, витягаєте морди з своїх криївок і пророчите нашу загибель. Це ще останнє пророцтво вашої стихії перед смертю (Ірчан, II, 1952, 11); - Пам'ятаєте, Олександре Петровичу, як ви пророчили мені, що я помру під парканом? І досі так думаєте? (Панч, На калин. мості, 1965, 5).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пророчу | пророчимо |
2 особа | пророчиш | пророчите |
3 особа | пророчить | пророчать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пророчитиму | пророчитимемо |
2 особа | пророчитимеш | пророчитимете |
3 особа | пророчитиме | пророчитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | пророчив | пророчили |
Жіночий рід | пророчила | |
Середній рід | пророчило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пророчмо | |
2 особа | пророч | пророчте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | пророчачи | |
Минулий час | пророчивши |