простакуватий
ПРОСТАКУВАТИЙ, а, е. 1. Простодушний, нелукавий, трохи наївний. Відрізнювався [відрізнявся] він [К. Соленик] від других тим, що в грі його особистість українця виявлялась не простакуватою, млявою і наївною аж до глупоти, а повною внутрішнього життя і значення, хоч іноді й ховаючою свій розум під маскою простоти (Фр., XVI, 1955, 229); Опинившись у Каховці, Сердюки раптом виявили неабияку спритність, показавши, що вони не такі вже простакуваті, якими здавалися криничанам раніше (Гончар, І, 1959, 42); // Розу-мово обмежений; недалекий. Я більше слухав, як говорив, бо боявся, аби з мене не виліз занадто вже дурний та простакуватий мужик (Март., Тв., 1954, 214); Білограй з тих, у яких девіз - бери од життя все. Вважає всіх простакуватими (Мушк., Чорний хліб, 1960, 145).
2. Який має нічим не примітну, ординарну зовнішність. Щорс покликав пальцем одного полоненого, який не зводив з нього переляканих круглих очей. Блідий простакуватий петлюрівець вийшов з рядів (Довж., І, 1958, 161).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | простакуватий | простакувата | простакувате | простакуваті |
Родовий | простакуватого | простакуватої | простакуватого | простакуватих |
Давальний | простакуватому | простакуватій | простакуватому | простакуватим |
Знахідний | простакуватий, простакуватого | простакувату | простакувате | простакуваті, простакуватих |
Орудний | простакуватим | простакуватою | простакуватим | простакуватими |
Місцевий | на/у простакуватому, простакуватім | на/у простакуватій | на/у простакуватому, простакуватім | на/у простакуватих |