пурх
ПУРХ, виг. 1. Звуконаслідування, яке означає шум від крил птаха, що злітає. Чоловік зрадів, біжить у хату та до Марусі: - Голубко моя! А вона - пурх - і вилетіла голубкою в вікно (Укр.. казки, 1951, 158); Раптом - пурх! - щось важке, як куля, з писком вискочило з-під ніг Остапових (Коцюб., І, 1955, 340); Пурх! Горобець, швидко перебираючи крилами, стрімголов полетів, рятуючись від несподіваного нападу (Полт., Повість.., 1960, 472).
2. Уживається як присудок за знач. пурхати, пурхнути. Якась пташка прилетіла і сіла передо мною на шляху.. Я до неї ловити, - вона пурх! (Барв., Опов.., 1902, 352); Поставила [Галя] пташку на долоню, а вона тільки пурх і полетіла в яр (Коп., Подарунок, 1956, 63); - Коли ти постукав, вона знову - пурх до твоєї кімнати... А тобі назустріч вийшла припудрена, причепурена... (Шовк., Людина.., 1962, 433).