пірце
ПІРЦЕ, я, рідко ПЕРЦЕ, перця, с. Зменш.-пестл. до перо 1. Ой, летіла зозуленька понад море в гай Та пустила сиве пірце у тихий Дунай (Укр.. лір. пісні, 1958, 445); Поховані під галуззям дерев пташки простирали і тріпали до сонця мокрі пірця (Кобр., Вибр., 1954, 143); Красиві рибки. Пірця в них, як шовкові, прозорі й ніжні-ніжні (Коп., Вибр., 1953, 446); * У порівн. Слівце твоє, легке, як перце (хоч би й старі твої літа), - і дівчині впаде на серце, і всю країну обліта (Тич., II, 1957, 78).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | пірце | пірця |
Родовий | пірця | пірець |
Давальний | пірцю | пірцям |
Знахідний | пірце | пірця |
Орудний | пірцем | пірцями |
Місцевий | на/у пірці | на/у пірцях |
Кличний | пірце | пірця |