ратник
РАТНИК, а, ч. 1. заст. Боєць раті, воїн. В окопах ратники з берданками. Народ сірий, непідготовлений (Вас., Незібр. тв., 1941, 204); Руські ратники бились на Куликовому полі в кольчугах, шоломах бойовими сокирами, мечами і списами власного виготовлення (Укр. іст. ж., 6, 1960, 112).
2. У дореволюційній Росії - рядовий державного ополчення. Ходкевич з усіма силами кинувся на ратників ополчення (Іст. СРСР, І, 1956, 165); За обідом Геннадій розповідав, що повітове дворянство вирішило спорядити сотню ратників (Кочура, Зол. грамота, 1960, 31).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | ратник | ратники |
Родовий | ратника | ратників |
Давальний | ратникові, ратнику | ратникам |
Знахідний | ратника | ратників |
Орудний | ратником | ратниками |
Місцевий | на/у ратнику, ратникові | на/у ратниках |
Кличний | ратнику | ратники |