розкольник
РОЗКОЛЬНИК, а, ч. 1. рел., заст. Учасник розколу (у 1 знач.); // Член однієї із сект, які належать до розколу; старообрядець. Він з родини розкольників і хоч у бога не вірить, проте поганого зілля не вживає (Тют., Вир, 1964, 490).
2. перен. Той, хто вносить розкол (у 2 знач.). .. коли Бунд виставляє себе об'єднувачем, то ми відкидаємо це і заявляємо, що розкольником є якраз Бунд, який не здійснює інтернаціональної єдності с.-д. робітників у місцевих організаціях (Ленін, 24, 1972, 285); Оксана викриває об'єктивну шкідливість поведінки Гайдая, коли той, як розкольник, залишає комітет (Укр. літ., 10, 1957, 129).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | розкольник | розкольники |
Родовий | розкольника | розкольників |
Давальний | розкольникові, розкольнику | розкольникам |
Знахідний | розкольника | розкольників |
Орудний | розкольником | розкольниками |
Місцевий | на/у розкольнику, розкольникові | на/у розкольниках |
Кличний | розкольнику | розкольники |