розмовник
РОЗМОВНИК, а, ч . 1. Посібник для вивчення іноземної мови, в якому подані зразки розмов на різноманітні теми. Він довго гортав заяложеного розмовника, нарешті відшукав потрібну фразу (Кучер, Голод, 1961, 218); Вже добрих три тижні тому він замовив собі німецько-російський словник і розмовник (Гашек, Пригоди .. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 552).
2. розм. Той, хто розмовляє з ким-небудь; співрозмовник. Обидва розмовники були колись нерозлучними друзями в світі (Л. Укр., III, 1952, 742); Коли від дині залишилися самі лушпайки, розмовники згадали за полоненого (Досв., Гюлле, 1961, 43).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | розмовник | розмовники |
Родовий | розмовника | розмовників |
Давальний | розмовникові, розмовнику | розмовникам |
Знахідний | розмовник, розмовника | розмовники, розмовників |
Орудний | розмовником | розмовниками |
Місцевий | на/у розмовнику | на/у розмовниках |
Кличний | розмовнику | розмовники |