розрубаний
РОЗРУБАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розрубати. Пан алхімік притяг до печі щойно обпатраного барана, вже розрубаного й перемитого (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 411); Святослав підняв угору обличчя й кілька разів махнув мечем так, що коли б хтось попав під нього, то був би враз розрубаний... (Скл., Святослав, 1959, 606); Зорі-зоряниченьки, пісенька коліс, Кожанка розрубана на правому плечі, Опанасу байдуже, пагорок чи ліс. Ворога косити вдень чи уночі (Мал., Звенигора, 1959, 16).
2. у знач. прикм. Який має рубану (у 3 знач.) рану. На тачанці поник розрубаною головою на кулемет коваль Максим (Ю. Янов., II, 1958, 240); Гетьман спіткнувсь і на Ягеллу упав з розрубаним чолом... (Сос., І, 1957, 390).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розрубаний | розрубана | розрубане | розрубані |
Родовий | розрубаного | розрубаної | розрубаного | розрубаних |
Давальний | розрубаному | розрубаній | розрубаному | розрубаним |
Знахідний | розрубаний, розрубаного | розрубану | розрубане | розрубані, розрубаних |
Орудний | розрубаним | розрубаною | розрубаним | розрубаними |
Місцевий | на/у розрубаному, розрубанім | на/у розрубаній | на/у розрубаному, розрубанім | на/у розрубаних |