синів
СИНІВ, нова, нове. Прикм. до син; належний синові (у 1 знач.). Покинула [вдова] знову хату, Синову господу (Шевч., І, 1963, 229); Стара мати заливається гіркими сльозами, обнімаючи бриту голову синову (Мирний, І, 1949, 215); Синові діти здавались дрібними (Коцюб., II, 1955, 271); - Цить, сестро, бо й я голодна,- обізвалась Балабушиха,- буду довго пам'ятати синове весілля (Н.-Лев., III, 1956, 61); Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, Не пущу тебе колиску синову гойдати (Сим., Земне тяжіння, 1964, 8); Заклопотана, вона забула за поведінку синову, рукою махнула на думи свої невеселі (Кос., Новели, 1962, 158); Коріння синового характеру лежить у минулому батьків. У їх любові. У вірності (Мур., Свіже повітря.., 1962, 50); Душею вловив синів неспокій, десь серцем збагнув і причину його (Мушк., Серце.., 1962, 38); Клим у задумі слухав синову річ (Горд., II, 1959, 206).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | синів | синова | синове | синові |
Родовий | синового | синової | синового | синових |
Давальний | синовому | синовій | синовому | синовим |
Знахідний | синів, синового | синову | синове | синові, синових |
Орудний | синовим | синовою | синовим | синовими |
Місцевий | на/у синовому, синовім | на/у синовій | на/у синовому, синовім | на/у синових |
синовія
СИНОВІЯ, ї, ж., анат. Тягуча жовтава прозора рідина, яку виділяє синовіальна оболонка і яка зволожує суглобові поверхні кісток, зменшуючи цим їх тертя при рухах. Надійність змащування [суглобів] зумовлена великою мінливістю кількості, складу і властивостей змащуючої рідини - синовії відповідно до величини фізичного навантаження (Веч. Київ, 6.II 1971, 4).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | синовія | синовії |
Родовий | синовії | синовій |
Давальний | синовії | синовіям |
Знахідний | синовію | синовії |
Орудний | синовією | синовіями |
Місцевий | на/у синовії | на/у синовіях |
Кличний | синовіє | синовії |