слухняність
СЛУХНЯНІСТЬ, ності, ж. Властивість за знач. слухняний. [Руфін:] Мені бридка слухняність поневолі,- я ж не рабиню взяв собі за жінку (Л. Укр., II, 1951, 342); Шахай його поважав за акуратність і слухняність (Ю. Янов., І, 1958, 158); Франко найбільш темними сторонами діяльності попівства вважав пропаганду серед народу слухняності, пасивності і непротивленства злу (Вісник АН, 4, 1949, 45); - Машина [«АН-2»] одразу сподобалася мені слухняністю в повітрі, легкістю в керуванні (Веч. Київ, 2.IX 1967, 4).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | слухняність | слухняності |
Родовий | слухняності, слухняности | слухняностей |
Давальний | слухняності | слухняностям |
Знахідний | слухняність | слухняності |
Орудний | слухняністю | слухняностями |
Місцевий | на/у слухняності | на/у слухняностях |
Кличний | слухняносте | слухняності |