споважніти
СПОВАЖНІТИ, ію, ієш, док. 1. Набути серйозного, поважного вигляду. - Ах, боже мій! Тут з нудоти чого не зробиш? - відповіла вона, все ще сміючись, потім споважніла (Л. Укр., III, 1952, 600); Став собі [Мицько] дома перед дзеркалом, споважнів, випрямився (Март., Ів., 1954, 193); Андрій хотів сказати їй щось приємне й безпосереднє, але тут же стримався й споважнів, згадавши свої останні заміри (Гур., Наша молодість, 1949, 58); // Виразити серйозність, поважність, стати серйозним, поважним (про обличчя, очі). - А ти ж не сієш в думках? - Теж і сію, і саджу,- споважніло горбоносе обличчя [Дмитра] (Стельмах, II, 1962, 41).
2. Стати внутрішньо серйознішим, поважнішим, зрілим. Демид Гайденко справді одмінився: немов постарішав, споважнів (Гр., II, 1963, 56); Народ споважнів. Скрізь, усюди пішли розмови про велике спілкове діло (Круш., Буденний хліб.., 1960, 182); Після останніх подій Стецюра помітно споважнів, працював уважно, перестав хуліганити (Дмит., Наречена, 1959, 241).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | споважнію | споважніємо |
2 особа | споважнієш | споважнієте |
3 особа | споважніє | споважніють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | споважнів | споважніли |
Жіночий рід | споважніла | |
Середній рід | споважніло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | споважніймо | |
2 особа | споважній | споважнійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | споважнівши |