строкар
СТРОКАР, я, ч., дорев. Робітник, що працював по найму, перев. під час польових робіт, у поміщицькому або куркульському господарстві. Закувала зозуленька, Кує вона, кує... Позволь, мати, розказати, Як строкар бідує (Укр.. лір. пісні, 1958, 560); Побрів [Авдюк] у польські Карпати, між панську худобу. В найми!.. Строкарем!.. (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 33); - Куди шматок хліба не пожене чоловіка, - вслід переселенцям, ні до кого не звертаючись, промовив Лесь Якубенко, думаючи і про чужі і про свої шляхи строкаря (Стельмах, І, 1962, 32).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | строкар | строкарі |
Родовий | строкаря | строкарів |
Давальний | строкареві, строкарю | строкарям |
Знахідний | строкаря | строкарів |
Орудний | строкарем | строкарями |
Місцевий | на/у строкарі, строкареві | на/у строкарях |
Кличний | строкарю | строкарі |