УГОДА (ВГОДА), и, ж . 1. Взаємна домовленість про що-небудь. - Годі співати, співак. - А от не покину, - розсердився Терентій. - Що за кара господня. Не ходи, не грюкай, не дихай, не співай, не випивай! Не було такої угоди (Довж., І, 1958, 413); Марії він ні в чому не перечив, по добрій вгоді вони розділилися господарством (Чорн., Пісні.., 1958, 35).

Приставати на угоду див. приставати.

2. Договір, за яким встановлюються взаємні зобов'язання щодо чого-небудь. [Хмельницький:] Хан і мурзи гомоніли довго. І змушені були скласти угоду з нами (Корн., І, 1955, 228); Радянська Україна на виконання економічних угод між Радянським Союзом і зарубіжними країнами поставляє велику кількість і різноманітну номенклатуру виробів на експорт (Ком. Укр., 9, 1967, 18); // Згода між ким-небудь на основі якоїсь вигоди. Марксист, який.. забуває свої обов'язки тепер, коли селянство іде на угоду з буржуазією, перетворився б у дрібного буржуа (Ленін, 31, 1973, 132); Петрушевичу легше було приймати з рук Денікіна галицьке губернаторство у складі «єдиної, неділимої», ніж пристати на угоду з Пілсудським (Стельмах, II, 1962, 48).

^ Джентльменська угода див. джентльменський.

@ Угода з совістю - вчинок, який суперечить власним переконанням. - Ех, тату, тату, - з жалем зітхнув Олексій, - вчините погане, а я повинен йти на угоду з совістю (Логв., Літа.., 1960, 26).

3. заст. Згода. Пильно батько їй у вічі поглянув. - А що се хвалиш, - змовив, - неначе б зятя? - Як воля божа та твоя вгода, мій голубе! - одкаже йому тихо [мати] (Вовчок, І, 1955, 201); // Догода. - Говори! Хіба я тобі віри пійму, що ти з своєї охоти усе на вгоду їй робиш? (Вовчок, І, 1955, 187); Зять мусив змовчувать: робив усяку угоду Джері, бо він був у приймах і постерігав, що Джеря п'є з горя (Н.-Лев., II, 1956, 258).