упор
УПОР, ч . 1. род. у. Дія і стан того, що упирається (див. упиратися1 1). Підбігши до кулемета, Яресько радісно вхопив його, крутнув сюди-туди - небачений, новісінький! - і, не знайшовши поблизу нічого придатного для упору, розпластався просто на землі, націлюючись услід втікачеві (Гончар, II, 1959, 24).
@ В упор: а) прямо в обличчя, не відводячи очей. Прикурюючи від його цигарки, він майже в упор примружено глянув на Іраклія (Головко, І, 1957, 281); б) зовсім зблизька, прямо по цілі. Кулемети.. в упор різонули по гітлерівцях (Коз., Гарячі руки, 1960, 148).
2. род. а, техн. Пристрій, предмет, який підтримує що-небудь, служить для упирання в нього. У випадку необхідності вивішування [піднімання] автомобіля на домкраті або гідравлічному підйомнику забороняється проведення робіт без підставлення козлів і упорів, що запобігають самовільному опусканню автомобіля (Підручник шофера.., 1960, 323); Для торцювання дощок.. влаштовують упори, які можна установлювати на певні розміри (Стол.-буд. справа, 1957, 108); // Підпірка, опора, яка підтримує що-небудь. Упори греблі.
3. род. у, діал. Упертість. Параска з упором, властивим тупій та лінивій натурі, не покидала свого звичаю (Фр., VII, 1951, 8).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | упор | |
Родовий | упору | |
Давальний | упорові, упору | |
Знахідний | упор | |
Орудний | упором | |
Місцевий | на/у упорі | |
Кличний | упоре |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | упор | упори |
Родовий | упора | упорів |
Давальний | упорові, упору | упорам |
Знахідний | упор | упори |
Орудний | упором | упорами |
Місцевий | на/у упорі | на/у упорах |
Кличний | упоре | упори |