халамидник
ХАЛАМИДНИК, а, ч., розм., зневажл. 1. заст. Босяк, голодранець. Забажалося йому побути між «халамидниками» - тими каліками-злодюгами, що оселяють кінці великих міст (Мирний, І, 1954, 353).
2. Бешкетник, пустун. Громада, зніяковівши, втихла. Чулося тільки, як у натовпі притишеним голосом громадяни картали халамидників з молоді, що розв'язали були язики і серйозну справу перетворили на забаву (Іщук, Вербівчани, 1961, 124); Максим віддасть лише одну рибину, бо треба таки принести матері якусь копійчину, хай і вона знає, що він не якийсь халамидник, а помічник (Стельмах, Хліб.., 1959, 445); // Уживається як лайливе слово.- Чого босоніж стоїш? - А то ви не знаєте? Купило притупило.- Тоді сиди, халамиднику, в запічку..! - гримає дядько Себастіян (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 19).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | халамидник | халамидники |
Родовий | халамидника | халамидників |
Давальний | халамидникові, халамиднику | халамидникам |
Знахідний | халамидника | халамидників |
Орудний | халамидником | халамидниками |
Місцевий | на/у халамиднику, халамидникові | на/у халамидниках |
Кличний | халамиднику | халамидники |