халупник
ХАЛУПНИК, а, ч., іст. Безземельний селянин, бідняк, який мав тільки халупу. У халупників [XVI ст.] були тільки халупи (злиденні хати) (Іст. УРСР, І, 1953, 129); Агій, що тут миру на віче зійшлось! І господар, і пан, і халупник (Фр., XI, 1952, 390); Невже ота лісова квітка, що Любою зветься, виросла для вбогого халупника, який за вік і чорного хліба не наїсться? (Стельмах, Хліб.., 1959, 497).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | халупник | халупники |
Родовий | халупника | халупників |
Давальний | халупникові, халупнику | халупникам |
Знахідний | халупника | халупників |
Орудний | халупником | халупниками |
Місцевий | на/у халупнику, халупникові | на/у халупниках |
Кличний | халупнику | халупники |