хвіть
ХВІТЬ, виг., розм. 1. Те саме, що фіть. - А де гроші? - Хвіть! - свиснув Іван (Сл. Гр.).
2. у знач. присудк. сл. Те саме, що хвать. Хвіть відра! - і собі побігла по воду (Сл. Гр.); // Уживається для позначення швидкого, різкого руху, удару. - Що ж я верзу?.. кажи: що? - сучиться п'яний.. - Одчепись, сатано!..- Бий, кажу!..- кричить перший та хвіть другого по пиці... (Мирний, II, 1954, 195); Скинув повстяники з ніг та так, не роздягаючися, з халатом і ліг. А вона - тілько хвіть! - уже й коцем прикрила (Мирний, IV, 1955, 355).