ХМАРИТИСЯ, рюся, ришся, недок. 1. тільки 3 ос. Ставати хмарним (про небо, погоду, день тощо). Доки сонечко буде хмариться (Граб., І, 1959, 343); Хмаривсь день якусь хвилину - потім знову заяснів (Тич., II, 1957, 313); Небо хмариться прозоре (Перв., Райдуга.., 1960, 105); // безос. Надворі хмариться чи на дощ, чи на вітер (Вас., І, 1959, 223); - Пам'ятаєш той день.. Тоді то хмарилось, то ясніло (Стельмах, II, 1962, 118); - Поїхали, Левку, чи що А то вже вечоріє і хмариться дуже (Кучер, Прощай.., 1957, 67).

2. перен., розм. Те саме, що хмуритися 1. І зараз згадає [Стьопа] оце колишні свої невдачі - чоло хмарилося (Головко, І, 1957, 185); Ось обличчя діда хмариться - це біля хвіртки зупиняється Іван Січкар (Стельмах, II, 1962, 260).