худнути
ХУДНУТИ, ну, неш; мин. ч. худнув, нула, ло і худ, ла, ло; недок. Ставати худим або худішим, втрачати на вазі. - Ти все худнеш та мізернієш, аж дивитись на тебе жалко..,- сказала Гризельда (Н.-Лев., VII, 1966, 187); Вона марніла, блідла, худла. Батьки занепокоїлися її здоров'ям і стали удаватися до лікарів за порадою (Кобр., Вибр., 1954, 92); Варка примічала останні дні, що діти почали худнути, стали жовті і якісь кволі без свіжого повітря (Кучер, Голод, 1961, 97).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | худну | худнемо |
2 особа | худнеш | худнете |
3 особа | худне | худнуть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | худнутиму | худнутимемо |
2 особа | худнутимеш | худнутимете |
3 особа | худнутиме | худнутимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | худ | худли |
Жіночий рід | худла | |
Середній рід | худло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | худнімо | |
2 особа | худни | худніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | худнучи | |
Минулий час | худши |
худо
ХУДО1, заст. 1. Присл. до худий2. Худо жити, моя матусенько, за п'яницею (Барв., Опов.., 1902, 270).
2. у знач. присудк. сл. Те саме, що погано 5. Ой як же їй худо буде, Вона мене лаять буде (Чуб., V, 1874, 810); - Не плач, дівко, тут тобі худо не буде,- умовляв і дворник [двірник] (Мирний, IV, 1955, 172).
ХУДО2, а, с., заст. Щось погане, неприємне; зло, лихо. - Тепер я сама тебе поцілую аж тричі, бо знаю, що й в тебе на думці нема ніякого худа (Кв.-Осн., II, 1956, 47); - Що ж... нема худа без добра,- сказав тихо [старий] (Ряб., Золототисячник, 1948, 47).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | худо | худа |
Родовий | худа | худ |
Давальний | худу | худам |
Знахідний | худо | худа |
Орудний | худом | худами |
Місцевий | на/у худі | на/у худах |
Кличний | худо | худа |