цвірчати
ЦВІРЧАТИ, чу, чиш, недок. 1. Видавати характерні тріскотливі звуки (про цвіркунів, коників); сюрчати. Вже пізняя година... З куточка десь давно цвіркун цвірчить (Гр., І, 1963, 107); Десь блищить водиця тиха, Край струмка цвірчить десь коник (Л. Укр., IV, 1954, 111); А з-за далеких верб випливає місяць, нічні цвіркуни цвірчать безугавно на вгороді (Донч., VI, 1957, 43).
2. Видавати звуки «цвірінь-цвірінь» (про горобців та деяких інших пташок); щебетати. Налетять горобці та й, сварливо цвірчучи, угору шугнуть з пустого городу (Вовчок, І, 1955, 169); Щиголь цвірчав і затягався (Бор., Тв., 1957, 180); // Видавати характерні звуки, схожі на щебет птахів (про предмети). Його перо, як несамовите, бігало на папері, пищало, скрипіло, цвірчало, як горобець, ще й до того бризкало (Н.-Лев., IV, 1956, 164).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | цвірчу | цвірчимо |
2 особа | цвірчиш | цвірчите |
3 особа | цвірчить | цвірчать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | цвірчатиму | цвірчатимемо |
2 особа | цвірчатимеш | цвірчатимете |
3 особа | цвірчатиме | цвірчатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | цвірчав | цвірчали |
Жіночий рід | цвірчала | |
Середній рід | цвірчало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | цвірчімо | |
2 особа | цвірчи | цвірчіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | цвірчачи | |
Минулий час | цвірчавши |