целібат
ЦЕЛІБАТ, у, ч., церк. Обов'язкова безшлюбність, запроваджена для католицького духівництва та православного чернецтва. Нестор покинув філософію, вступив до семінарії і висвятився в целібаті (Фр., VII, 1951, 14); // Духовна особа, що дотримується такої безшлюбності. Як целібат (він вийшов з семінарії в Римі ), панотець кохається в науці, має повну шафу книжок італійських, німецьких та латинських (Н.-Лев., II, 1956, 407).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | целібат | целібати |
Родовий | целібату | целібатів |
Давальний | целібатові, целібату | целібатам |
Знахідний | целібат | целібати |
Орудний | целібатом | целібатами |
Місцевий | на/у целібаті | на/у целібатах |
Кличний | целібате | целібати |