шиплячий
ШИПЛЯЧИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. теп. ч. до шипіти.
2. у знач. Прикм. Який шипить. Воно [море] вже збудилось, здригнулось, заголубіло, дзвінко стука в порожні боки човнів і стелить Джузеппе під ноги шиплячу піну (Коцюб., II, 1955, 415); // у знач. ім. шиплячі, чих, мн., лінгв. Те саме, що Шиплячі звуки (приголосні). [Славон:] А як, скажіть, даються вам шиплячі? [Василь Панасович:] Поки що вимовляю... (Піде., Жарти.., 1968, 71); За характером звучання щілинні приголосні з, с, ц, дз звуться свистячими, а ж, ш, дж - шиплячими (Худ. чит.., 1955, 34).
^ Шиплячі звуки (приголосні), лінгв.- назва деяких передньоязикових звуків, при вимові яких виникає специфічний шум. Шиплячі приголосні ш, ж, ч, дж, а також ц (і, зрозуміло, і ) колись були лише м'якими (Курс сучасної укр. літ. мови. І, 1951, 185).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | шиплячий | шипляча | шипляче | шиплячі |
Родовий | шиплячого | шиплячої | шиплячого | шиплячих |
Давальний | шиплячому | шиплячій | шиплячому | шиплячим |
Знахідний | шиплячий, шиплячого | шиплячу | шипляче | шиплячі, шиплячих |
Орудний | шиплячим | шиплячою | шиплячим | шиплячими |
Місцевий | на/у шиплячому, шиплячім | на/у шиплячій | на/у шиплячому, шиплячім | на/у шиплячих |