щезник
ЩЕЗНИК, а, ч., міф. Злий дух; лісовик. Іван озирнувся назад, на скелі - і скаменів. На камені верхи сидів «той», щезник (Коцюб., II, 1955, 309); Щезники нічні люльки допахкують у лісі (Козл., На переломі, 1947, 87); *У порівн. - Ану, ти! - вискочив, як щезник з пляшки, меткий дозорець. - До роботи!.. (Кол., Терен.., 1959, 199).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | щезник | щезники |
Родовий | щезника | щезників |
Давальний | щезникові, щезнику | щезникам |
Знахідний | щезника | щезників |
Орудний | щезником | щезниками |
Місцевий | на/у щезнику, щезникові | на/у щезниках |
Кличний | щезнику | щезники |