ТУГА, и, ж. Почуття глибокого жалю; важкий настрій, переживання, спричинені якимсь горем, невдачею і т. ін.; журба, сум. Засумував же тяжко наш Осауленко.., занудив світом несказанно. З лиця спав, аж почорнів од великої туги (П. Куліш, Вибр., 1969, 269); Тяжка, пекуча туга облягла її серце, важкі думки обсіли голову (Мирний, III, 1954, 14); Журавлі тяглися на південь довгими ключами, і їх журливий гаркавий крик віддався в серці поета безмежною тугою (Тулуб, В степу.., 1964, 160); Смерть Леніна викликала невимовну тугу по всій землі нашій радянській, а серед трудящих - і за кордоном (Тич., III, 1957, 139); // за ким - чим, по кому - чому. Це почуття, викликане відсутністю кого-, чого-небудь, хто (що) знаходиться десь далеко. Безліч не спала ночей мати у тузі за сином (Тер., Правда, 1952, 175); Говорили зразу, що він [тато] убив себе з туги по мамі (Фр., III, 1950, 97); Такий плач, сповнений любові до рідного краю і туги по ньому, міг вирватися з грудей людини, яка сама зазнала всю гіркоту і тягар турецької неволі (Рильський, IX, 1962, 232); // Журливий вираз (обличчя, очей і т. ін.). Знати по очах було, що плакав чоловік, ще й зараз туга стояла в очах (Головко, II, 1957, 323); Чернишеві хотілося багато чого сказати цій дівчині-вдові.. з очима, повними туги (Гончар, ІІІ, 1959, 217); Григір відвів убік налиті тугою очі (Тют., Вир, 1964, 135).

@ Вдаватися (вдатися) в тугу - впадати в стан глибокого жалю, дуже сумувати, журитися. - Ой, не тужи, моя мила, В тугу не вдавайся, За півшести неділеньки Мене сподівайся (Укр.. думи.., 1955, 152); Відводити (відвести) тугу [від серця] див. відводити; Душа (серце) обгортається (обгорнулася і т. ін. ) тугою див. обгортатися; Не сходить туга з серця див. сходити; Обгортати (обгорнути) душу (серце і т. ін. ) тугою див. обгортати; Розважати (розважувати, розважити) тугу див. розважати; Темна туга див. темний; Туга душу (серце) обгортає (обгорнула) див. обгортати; Туга на серці див. серце; Туга розпирає груди (душу, серце і т. ін. ) див. розпирати.

ТУГИЙ, а, е. 1. Дуже натягнений або стягнений. Поряд із луком тугим лежав сагайдак там (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 353); Небо, хвилини і хвилі вітер, вітрило туге... Чайки мої сизокрилі, хто вас покликав на герць? (Сос., І, 1957, 126); Спрожогу він [ведмідь] необережно торкнувся приманки. Враз кілька мотузків оперезали його і зашморгнули в тугі петлі (Трубл., І, 1955, 176); // Міцно скручений, сплетений; щільний. Яків ліниво вніс з сіней холодного, тугого око-лота (Коцюб., II, 1955, 434); - Но!!! Та все це марно. Зрушити не в силі Коника ні крики, ні тугий батіг (С. Ол., Вибр., 1959, 297); Лице засмагле І туга коса, На ній хустинка біла повиса... (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 84); // Який щільно облягає, добре пригнаний. В тугому комірці, з тяжким портфелем, Охайний, чепурний і мовчазний, Він перебув тут вік свій нелегкий Над статистичним ділом невеселим (Рильський, II, 1960, 88); А в неї під пахвою рана Кривавить пов'язку тугу. Але ж бо дочка партизана Й сама не лишалась в боргу (Бичко, Вогнище, 1959, 70).

2. Щільно заповнений, набитий або добре наповнений, надутий. Мотря з пазухи виймає тугий вузлик, зубами розв'язує його і витрушує в дідову шапку своє срібло і мідь (Стельмах, І, 1962, 387); Помахуючи тугим портфеликом з книжками, Марійка Поліщук вийшла на вулицю (Донч., V, 1957, 219); А щедра осінь в кожний двір завозить Валки возів з тугими лантухами (Вирган, Квіт. береги, 1950, 15); // Соковитий, міцний, твердий. На кленах і каштанах стали тугими смолисті бруньки - от ще трохи пригріє сонечко, і вирветься з них на світ нестримне зелене листя (Собко, Звич. життя, 1957, 81); Вузлаті гілки груші одним краєм повисають над городом, а другим над клунею, і в тиші час од часу чути, як зі стріхи падають на землю і відскакують до дровітні невеликі тугі плоди (Стельмах, II, 1962, 33); // З налитим, пругким тілом (про людину, тварину). Прокіп обіймав оком Гафійку. Туга, здорова, чиста - вона світилась на сонці, як добра рілля, як повний колос (Коцюб., II, 1955, 41); Він [кінь] був маленький, незавидний, але на диво тугий і, видно, невтомний (Гончар, І, 1954, 79); // Налитий, пругкий (про тіло та його частини). Вона побігла мовчки, швидко мелькаючи тугими, гарно виточеними литочками (Тют., Вир, 1964, 14); // Сповнений сили, міці. - Отаким нам треба бути, - стисне й покаже [Артем] тугий, як вилитий, ковальський кулак (Головко, II, 1957, 408); Шмалько, мов тур, наліг на неї своїм тугим плечем, і хвіртка з гуркотом полетіла на землю (Добр., Очак. розмир, 1965, 87).

3. Який важко піддається стисненню, розтяганню, повертанню тощо. Денис зачиня, приклада замки, закручує; інший тугий, так аж крекче, притягаючи та крутячи (Кв.-Осн., II, 1956, 406); [Кривцова:] Скільки не пробували відкрити [флакон], не піддається. Пробка надто вже туга (Коч., II, 1956, 433); // Повільний, важкий. Тугий ріст.

4. перен. Який важко піддається будь-якому впливу, умовлянню і т. ін.; який не має схильності до чогось, важкий у стосунках. - Покорись йому, серце! ..Він, правда, трохи якийсь цупкий, тугий! Але до всього можна звикнуть (Н.-Лев., І, 1956, 390); Шрам сів кінець стола, підпер руками сиву голову і гірко заплакав. Усі засмутились. Здивовався [здивувався] гетьман. Знав він Шрамову тугу натуру (П. Куліш, Вибр., 1969, 84); На що Скиба Іван - тугий до людей, а й його прихилив [Гармаш] до себе за один вечір (Головко, І, 1957,325); - Швець, який навчав мене, правда, був добрий, славився на все місто. На науку, правда, тугий був. У рік більше, як одної операції не навчав.. З норовом був дід (Збан., Єдина, 1959, 139); // Який погано розуміє, повільно засвоює.

5. перен. Міцний, сильний у своєму русі. Ще мить - і вибух, десь тут, зовсім поруч. На спину летять грудки землі, в лице б'є туга повітряна хвиля... (Коз., Гарячі руки, 1960, 137); Холодний душ стряс тіло, проте Катерина не закрутила крана, а навпаки - ще більше підставила плечі під тугі струмені (Вільде, Сестри.., 1958, 212); Марта, накриваючи землю спідницею, присідає біля вим'ястої Калини, і тугі струмочки то дзвінко б'ються в клепки дійниці, то глухо спінюють надоєне молоко (Стельмах, II, 1962, 310); Таня стояла біля самої кабіни, їй в обличчя бив тугий, весняний вітер (Ряб., Жайворонки, 1957, 134).

6. перен., розм. Який важко дається, добувається; недостатній, поганий. Трудне життя, як не крутись... А ще й крутитись не завжди є на чім та біля чого: тугі заробітки (Головко, II, 1957, 397).

@ Туге вухо див. вухо; Тугий на вухо - про людину, яка погано чує, глухувата. - Воно [дитя], звиняйте, малим з печі впало. З тієї пори і пішло... І на око стало сліпе, і на вухо стало туге (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 66).