отуманілий
ОТУМАНІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до отуманіти. - Йойна, отуманілий від замороки, що валила з ями, вхопився обома руками за груди.., а стративши підпору.., мов галушка булькнув у яму (Фр., IV, 1950, 23); Танцювало все перед очима. Їхала, від тіла геть десь відривалася отуманіла голова... (Кач., II, 1958, 14).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | отуманілий | отуманіла | отуманіле | отуманілі |
Родовий | отуманілого | отуманілої | отуманілого | отуманілих |
Давальний | отуманілому | отуманілій | отуманілому | отуманілим |
Знахідний | отуманілий, отуманілого | отуманілу | отуманіле | отуманілі, отуманілих |
Орудний | отуманілим | отуманілою | отуманілим | отуманілими |
Місцевий | на/у отуманілому, отуманілім | на/у отуманілій | на/у отуманілому, отуманілім | на/у отуманілих |
отуманіти
ОТУМАНІТИ, ію, ієш, док., розм. Утратити здатність мислити, сприймати реальну дійсність; очманіти, одуріти. Сей день я наче отуманів, наче неживий і сам... (Вовчок, VI, 1956, 225); [Мар'яна:] Сербине, слухай сюди: я люблю тебе без краю, без розуму! ..я отуманіла від кохання (Вас., III, 1960, 42); Зовсім отуманіла голова Назарові, заплутався язик (Горд., Чужу ниву.., 1947, 116).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | отуманію | отуманіємо |
2 особа | отуманієш | отуманієте |
3 особа | отуманіє | отуманіють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | отуманів | отуманіли |
Жіночий рід | отуманіла | |
Середній рід | отуманіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | отуманіймо | |
2 особа | отуманій | отуманійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | отуманівши |