розжеврілий
РОЗЖЕВРІЛИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. мин. ч. до розжевріти; // у знач. прикм. Коли.. бухнуло з розжеврілої огняної маси ціле море іскор під небо, - Максим скрикнув (Фр., VI, 1951, 100); На розжеврілому сході виринало з-за обрію сонце (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 628); Семен розжеврілими очима стежив за Мордком (Коцюб., І, 1955, 116).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розжеврілий | розжевріла | розжевріле | розжеврілі |
Родовий | розжеврілого | розжеврілої | розжеврілого | розжеврілих |
Давальний | розжеврілому | розжеврілій | розжеврілому | розжеврілим |
Знахідний | розжеврілий, розжеврілого | розжеврілу | розжевріле | розжеврілі, розжеврілих |
Орудний | розжеврілим | розжеврілою | розжеврілим | розжеврілими |
Місцевий | на/у розжеврілому, розжеврілім | на/у розжеврілій | на/у розжеврілому, розжеврілім | на/у розжеврілих |
розжевріти
РОЗЖЕВРІТИ, іє, док., рідко. Те саме, що розжеврітися. Головешка розжевріла (Сл. Гр.); Злі хмари розійдуться, розжевріють зорі (У. Кравч., Вибр., 1958, 109); Не німе було козакові те небо, і місяць, і зорі: чи погляне на місяць, на його плями, чи погляне на зорі, то й серце, і думка його розжевріє, як од божого слова (П. Куліш, Вибр., 1969, 99).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | розжеврію | розжевріємо |
2 особа | розжеврієш | розжеврієте |
3 особа | розжевріє | розжевріють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | розжеврів | розжевріли |
Жіночий рід | розжевріла | |
Середній рід | розжевріло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | розжевріймо | |
2 особа | розжеврій | розжеврійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | розжеврівши |