ВАРТО, ВАРТ, присудк. сл., з інфін. Уживається у значенні слід, треба. Самому чудно. А де ж дітись? Що діяти і що почать? Людей і долю проклинать Не варт, їй-богу (Шевч., II, 1953, 40); - А справді варто було б поплавати човном. Погода така тиха й тепла (Н.-Лев., IV, 1956, 119); [Деіфоб:] Якщо кажу, то, значить, варто слухать, а ти хоч і віщунка, та сама своєї долі, видно, не вгадаєш (Л. Укр., II, 1951, 280); Розкажи, все нам знати варто (Мал., За.. морем, 1950, 169); - Але підемо звідси. Не варт розповідати все (Тулуб, Людолови, І, 1957, 10); // перев. з сл. тільки, лише. Цілком достатньо для чого-небудь. Варто було тільки поглянуть на мене в той вечір, як панна Анеля запрохала мене кататься! (Коцюб., II, 1955, 254); // перев. з сл. тільки, лише. У складному реченні, звичайно з спол. і, як, щоб у другій частині, означає умову швидкого здійснення чого-небудь. Вона певна, що варто їй добігти - і стрінеться чудо, він оживе й одужає (Коцюб., І, 1955, 328); Каховка поставала перед ним, як біле, веселе місто-ярмарок у пишній зелені, у каруселях, у весняних барвистих райдугах, під якими кожному везе, під які лише варто вступити, як у кишенях тобі вже задзвонять легендарні таврійські червінці (Гончар, Таврія, 1952, 9); Варто тепер кулеметникові надушити курок, щоб Кіхану одразу пронизали кулі (Ю. Янов., І, 1958, 214).

ВАРТА, и, ж. 1. Загін, група людей (переважно озброєних), що охороняють кого-, що-небудь; сторожа. Вони подались на Джурджулєшти, ..де, як кажуть, легше перехопитись через вузький Прут, легше обминути кордонну варту (Коцюб., І, 1955, 147); [Кармелюк:] Кушнірук, постав на шляху варту (Вас., III, 1960, 183); Їх [полонених] до штабу варта гонить (Мал., II, 1956, 130); Цілий загін жовнірів - варта теж сиділа на окремих возах поміж хурами арештованих (Досв., Вибр., 1959, 77).

Почесна варта - група людей, вишикуваних для вшанування когось. Максим Нерчин стояв струнко в урочисто-напруженій шерензі почесної варти (Рибак, Час.., 1960, 8); Міністр, тримаючи циліндра в руці, обійшов почесну варту, що стояла, як зелена стіна (Ю. Янов., II, 1958, 111).

2. Вартування, перебування десь протягом певного часу для охорони кого-, чого-небудь. Маршалківська сторожа здавала нічну варту і повільно зводила міст на річці (Тулуб, Людолови, І, 1957, 6); Тільки друга нічна зміна сторожі закінчувала свою варту, приходили сторожі денні (Скл., Святослав, 1959, 28); Оце тільки вдосвіта вернувся [Юхим] з варти та й приліг на часинку (Головко, II, 1957, 332).

З-під варти звільнити (випустити і т. ін. ) - надати свободи заарештованому. Одну тільки Марію Кожушну присудили на три роки умовно і з-під варти звільнили (Головко, II, 1957, 185); На варті бути (стояти і т. ін. ) - охороняти кого-, що-небудь. Десяцькі зостались коло куреня на варті на цілу ніч (Н.-Лев., II, 1956, 235); Ніч зайшла темна, ходжу я на варті, стережу добро (Ю. Янов., І, 1958, 37); Солдат на варті. Од багнета відбитий промінь в трави ліг (Сос., Солов. далі, 1957, 93); * Образно. В простих людей вселивши віру, моя велика сторона завжди стоїть на варті миру (Уп., Вітчизна миру, 1951, 82); Під вартою - під конвоєм; будучи заарештованим. Григорій пройшов під вартою за якихось двадцять кроків від неї (Сміл., Пов. і опов., 1949, 100); Під варту взяти - позбавити на певний час свободи; заарештувати. [Оксана:] Візьміть під варту його. У трюм ведіть (Корн., І, 1955, 62); Килигей наказав взяти офіцера під варту (Гончар, Таврія.., 1957, 319).