дихнути
ДИХНУТИ, ну, неш, док. 1. Однокр. до дихати 1. Довідавсь дива й горя [Севастян]; Один був гріх: і не дихне, як не брехне (Гл., Вибр., 1957, 117); Якщо дихнути на холодне скло, то тепле повітря на ньому охолоне. На склі з'являться крапельки води (Фіз. геогр., 5, 1956, 90); Василина почувала, що на її лице неначе хто дихнув огнем (Н.-Лев., II, 1956, 53); * Образно. Високий комин гуральні дихнув клубами диму (Коцюб., II, 1955, 39).
@ Дихнути на повні груди - відчути цілковите полегшення, волю і т. ін. Бесараби й буковинці - Визволені люди, Лиш тепер вони дихнули На повнії груди (Укр.. думи.., 1955, 463); Не мати коли [й] дихнути - не мати вільної хвилини. Нехльода скаржився на нестерпні умови роботи, на велику завантаженість, таку велику, що немає коли дихнути від усякої роботи (Шиян, Баланда, 1957, 147); Не [наважитися] дихнути - притаїтися, завмерти (від напруження, страху і т. ін.). Крихітний шматочок життя тлів у нім [хлопчику], ми намагалися не дихнути, щоб не загасити (Ю. Янов., II, 1954, 13); Не те що відповісти - він і дихнути не наважиться... (Шовк., Інженери, 1956, 35).
2. Повіяти, дмухнути. Всміхнулося сонце, дихнув вітрець (Фр., XIII, 1954, 316); У наші обличчя дихнула прохолода - вісник близької води (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 80).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дихну | дихнемо |
2 особа | дихнеш | дихнете |
3 особа | дихне | дихнуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | дихнув | дихнули |
Жіночий рід | дихнула | |
Середній рід | дихнуло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дихнімо | |
2 особа | дихни | дихніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | дихнувши |