засмучений
ЗАСМУЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до засмутити. Стоїть [дівчина] а жалощами в серці, засмучена й обмарена чарівними малюнками давно минулого.. життя її рідного краю (Вас., І, 1959, 132); Я.. засмучений тим, що Ви знову слабували (Коцюб., III, 1956, 432); Кохай мене - і прийде знов крізь даль, засмучену грозою, обмита чистою сльозою моя любов (Уп., Вірші.., 1957, 26).
2. у знач. прикм. Смутний, невеселий. - Ой ти, дівчино зарученая, Чого ж ти ходиш засмученая? (Чуб., V, 1874, 14); Додому повертались безсилі від сліз і сестра, і засмучена мати (Гонч., Вибр., 1959, 90); // Який виражає смуток, жаль. З його засмучених очей викотилися одна за одною кілька сльозин, а з грудей вирвався стогін (Скл., Святослав, 1959, 28); Зустрічі радісні. Жаль розставання! Скільки засмучених рідних облич! (Шер., Дружбою.., 1954, 63); Ось незабаром заскрипіли двері, і засмучений голос вітає присутніх у пекарні (Стельмах, І, 1962, 415).
3. у знач. прикм. Похмурий, безрадісний. В засмучену кімнату, як вихор, влетіла мажорна музика (Головко, І, 1957, 489); Тихо шумлять дерева, шелестить пожовкле листя на землі, бродить лісом засмучена осінь (Цюпа, Назустріч.., 1958, 298).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | засмучений | засмучена | засмучене | засмучені |
Родовий | засмученого | засмученої | засмученого | засмучених |
Давальний | засмученому | засмученій | засмученому | засмученим |
Знахідний | засмучений, засмученого | засмучену | засмучене | засмучені, засмучених |
Орудний | засмученим | засмученою | засмученим | засмученими |
Місцевий | на/у засмученому, засмученім | на/у засмученій | на/у засмученому, засмученім | на/у засмучених |