корити
КОРИТИ, рю, риш, недок., перех. 1. Те саме, що картати; докоряти, дорікати комусь. Видко було, що тим сміхом корив він Зіньку за те, що вона прийняла подарунок од чужого чоловіка (Стор., І, 1957, 234); Ой, не кори мене, любий, за мрії про славу (Л. Укр., І, 1951, 260); Коли посідали вечеряти, Остап корив батька за необачність (Горд., II, 1959, 209).
2. рідко. Примушувати покоритися; скоряти. Що більше корило кріпаків - чи речі, чи арапник Олексія Івановича? Певно, що одно другому допомагало (Мирний, IV, 1955, 220); Тільки людський закон, освячений тим урочистим вінчанням, настійливо переконував, що вона дружина лікаря, і це корило (Ле, Міжгір'я, 1953, 27).
3. діал. Схиляти в покорі (голову, чоло). В серці твоїм хай горить Огнем могутнім гордість благородна, Перед ніким чола щоб не корить (Фр., XIII, 1954, 270).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | корю | коримо |
2 особа | кориш | корите |
3 особа | корить | корять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | коритиму | коритимемо |
2 особа | коритимеш | коритимете |
3 особа | коритиме | коритимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | корив | корили |
Жіночий рід | корила | |
Середній рід | корило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | корімо | |
2 особа | кори | коріть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | корячи | |
Минулий час | коривши |
корит
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | Корит | Корити |
Родовий | Корита | Коритів |
Давальний | Коритові, Кориту | Коритам |
Знахідний | Корит | Корити |
Орудний | Коритом | Коритами |
Місцевий | на/у Кориті | на/у Коритах |
Кличний | Корите | Корити |