кір
КІР, кору, ч. Дитяча заразна хвороба, що супроводиться висипом, запаленням дихальних шляхів, слизової оболонки очей, ротової порожнини та гарячкою. Не заносячи цього листа додому, спаліть його, щоб бува кір не передався і до Вашої дітвори (Мирний, V, 1955, 405); Кір - одне з найбільш поширених дитячих захворювань, яке майже кожна людина переносить у ранньому дитячому віці (Хлібороб Укр., 8, 1963, 39).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кір | кіри |
Родовий | кіру | кірів |
Давальний | кірові, кіру | кірам |
Знахідний | кір | кіри |
Орудний | кіром | кірами |
Місцевий | на/у кірі | на/у кірах |
Кличний | кіре | кіри |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кір | кори |
Родовий | кору | корів |
Давальний | корові, кору | корам |
Знахідний | кір | кори |
Орудний | кором | корами |
Місцевий | на/у корі | на/у корах |
Кличний | коре | кори |
кора
КОРА, и, ж. 1. Верхня, здебільшого легко відокремлювана оболонка, що вкриває стебла, гілки, стовбури, коріння рослин. Білі поплавці з березової кори біліли разками по лозах (Н.-Лев., І, 1956, 54); Зелена жовна, причепившися до пня.., довбала своїм залізним дзюбом кору (Фр., VI, 1951, 11); Кора на стовбурі була шершава, з неї легко відколупувались невеличкі кусочки (Донч., IV, 1957, 172).
2. Верхній затверділий шар чого-небудь. Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі, І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна (Л. Укр., І, 1951, 41); Поверхня лави дуже швидко остигає. Вона утворює тверду кору, по якій можна ходити (Фіз. геогр., 5, 1956, 102); * Образно. Все, що було доброго та живого в душі [Катрі], так перетрухло та перетліло, такою корою покрилося, що нічому вже не проломити її (Мирний, IV, 1955, 293).
^ Земна кора - верхня тверда оболонка земної кулі. На величезній частині поверхні Землі земна кора тверда й нерухома (Про вулкани.., 1955, 3); Кора великих півкуль [головного мозку] - верхній шар головного мозку у вищих хребетних тварин і людини. Відомо, що центральна нервова система, особливо її вищі відділи, кора великих півкуль і підкірка, регулюють усі функції організму тварин і людини та здійснюють зв'язок організму як єдиного цілого з навколишнім світом (Наука.., 5, 1959, 25).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кора | кори |
Родовий | кори | кор |
Давальний | корі | корам |
Знахідний | кору | кори |
Орудний | корою | корами |
Місцевий | на/у корі | на/у корах |
Кличний | коро | кори |
корити
КОРИТИ, рю, риш, недок., перех. 1. Те саме, що картати; докоряти, дорікати комусь. Видко було, що тим сміхом корив він Зіньку за те, що вона прийняла подарунок од чужого чоловіка (Стор., І, 1957, 234); Ой, не кори мене, любий, за мрії про славу (Л. Укр., І, 1951, 260); Коли посідали вечеряти, Остап корив батька за необачність (Горд., II, 1959, 209).
2. рідко. Примушувати покоритися; скоряти. Що більше корило кріпаків - чи речі, чи арапник Олексія Івановича? Певно, що одно другому допомагало (Мирний, IV, 1955, 220); Тільки людський закон, освячений тим урочистим вінчанням, настійливо переконував, що вона дружина лікаря, і це корило (Ле, Міжгір'я, 1953, 27).
3. діал. Схиляти в покорі (голову, чоло). В серці твоїм хай горить Огнем могутнім гордість благородна, Перед ніким чола щоб не корить (Фр., XIII, 1954, 270).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | корю | коримо |
2 особа | кориш | корите |
3 особа | корить | корять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | коритиму | коритимемо |
2 особа | коритимеш | коритимете |
3 особа | коритиме | коритимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | корив | корили |
Жіночий рід | корила | |
Середній рід | корило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | корімо | |
2 особа | кори | коріть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | корячи | |
Минулий час | коривши |