заблукалий
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | заблукалий | заблукала | заблукале | заблукалі |
Родовий | заблукалого | заблукалої | заблукалого | заблукалих |
Давальний | заблукалому | заблукалій | заблукалому | заблукалим |
Знахідний | заблукалий, заблукалого | заблукалу | заблукале | заблукалі, заблукалих |
Орудний | заблукалим | заблукалою | заблукалим | заблукалими |
Місцевий | на/у заблукалому, заблукалім | на/у заблукалій | на/у заблукалому, заблукалім | на/у заблукалих |
заблукати
ЗАБЛУКАТИ, аю, аєш, док. 1. Випадково зайти, потрапити куди-небудь; забрести. І в темну пущу раз я заблукав (Фр., XIII, 1954, 129); Гордій почав розказувати, що зовсім випадком зайшов сюди і якби не заблукав у цей ліс, то, мабуть, і не прийшов би до неї (Гр., II, 1963, 119); Рідко-рідко заблукає сюди і кудлатий вуйко-ведмідь покачатися в теплій травиці... (Козл., Мандрівники, 1946, 3).
2. Збитися з правильного напрямку, втратити просторову орієнтацію; заблудити. Треба було тільки дивуватися, як така маленька істота [хлопчик] ні разу не спіткнулася, не заблукала в лісах (Ю. Янов., II, 1954, 12); Дівча боялось заблукати в численних коридорчиках старого графського гнізда (Донч., III, 1956, 60).
3. З'явитися (про усміх, думку і т. ін.). Видко, вдоволений був [Заремба] оглядинами, бо на устах його заблукав усміх (Оп., Іду.., 1958, 471).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заблукаю | заблукаємо |
2 особа | заблукаєш | заблукаєте |
3 особа | заблукає | заблукають |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | заблукав | заблукали |
Жіночий рід | заблукала | |
Середній рід | заблукало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заблукаймо | |
2 особа | заблукай | заблукайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | заблукавши |