загрубілий
ЗАГРУБІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до загрубіти. В довгому піджаці, в мужичих чоботях, з загрубілими мозолястими руками він дуже нагадував якого-небудь діда-пасічника (Вас., І, 1959, 141); Загрубілий від давності й зажовклий папір. Перша сторінка замацана руками численних читачів (Ле, В снопі.., 1960, 9).
2. у знач. прикм., перен. Який став грубим, байдужим. Ось непомітно ці дещо загрубілі, занедбані, овіяні бойовими димами, вже не раз обстріляні люди почали готуватися до приходу дівчини (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 39).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | загрубілий | загрубіла | загрубіле | загрубілі |
Родовий | загрубілого | загрубілої | загрубілого | загрубілих |
Давальний | загрубілому | загрубілій | загрубілому | загрубілим |
Знахідний | загрубілий, загрубілого | загрубілу | загрубіле | загрубілі, загрубілих |
Орудний | загрубілим | загрубілою | загрубілим | загрубілими |
Місцевий | на/у загрубілому, загрубілім | на/у загрубілій | на/у загрубілому, загрубілім | на/у загрубілих |
загрубіти
ЗАГРУБІТИ, ію, ієш, док. 1. тільки 3 ос. Стати твердим, жорстким, утративши еластичність, гнучкість. Михайло знову косив, але цього разу люцерну, яка трохи перестояла на карні, загрубіла стеблом (Томч., Жменяки, 1964, 116).
2. перен. Стати грубим, байдужим до всього, неуважним до людей. - Що не кажи, Юрію, а ти теж загрубів на фронті.. - Можливо,.. - погодився Брянський, замислившись. - Може, в серці нема тої вразливості, тої ніжності, що була... (Гончар, III, 1959, 81).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | загрубію | загрубіємо |
2 особа | загрубієш | загрубієте |
3 особа | загрубіє | загрубіють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | загрубів | загрубіли |
Жіночий рід | загрубіла | |
Середній рід | загрубіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | загрубіймо | |
2 особа | загрубій | загрубійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | загрубівши |