зимівник
ЗИМІВНИК, а, ч. Той, хто залишається зимувати де-небудь з певною метою. Ось він [криголам] усе ближче, і вже гримить з палуби салют на честь хоробрих зимівників... (Донч., VI, 1957, 496).
ЗИМІВНИК, а, ч. 1. Утеплене приміщення для зимування бджіл. З настанням холодів пасічник заносить зібрані на зимівлю бджолосім'ї в зимівник. Зимівник має бути сухий, тихий, здатний тримати сталу температуру та вологість повітря (Бджільн., 1956, 62).
2. іст. Зимове житло запорожця за межами Січі. З правіку селилися тут по зимівниках запорожці та лоцмани дніпровські, мужні й відважні люди (Гончар, Людина.., 1960, 57).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | зимівник | зимівники |
Родовий | зимівника | зимівників |
Давальний | зимівникові, зимівнику | зимівникам |
Знахідний | зимівника | зимівників |
Орудний | зимівником | зимівниками |
Місцевий | на/у зимівнику | на/у зимівниках |
Кличний | зимівнику | зимівники |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | зимівник | зимівники |
Родовий | зимівника | зимівників |
Давальний | зимівникові, зимівнику | зимівникам |
Знахідний | зимівник | зимівники |
Орудний | зимівником | зимівниками |
Місцевий | на/у зимівнику | на/у зимівниках |
Кличний | зимівнику | зимівники |